Миколаївська ОВА показала Міжвідомчий ситуаційний центр «Повітряна розвідка»

З квітня на території Миколаївської області працює Міжвідомчий ситуаційний центр «Повітряна розвідка», який допомагає Збройним Силам України знищувати ворога.

Про це йдеться в повідомленні Миколаївської ОВА.

«З початку повномасштабного вторгнення був сформований Міжвідомчий ситуаційний центр аеророзвідки, який ефективно допомагав під час оборони міста Києва. А з квітня на запрошення начальника Миколаївської ОВА Віталія Кіма представники аеророзвідки прибули до Миколаєва, де створено Міжвідомчий ситуаційний центр за напрямком», — повідомили в ІВА.

Екіпажі з ударними безпілотниками разом з бригадами знищують ворожу техніку. Зокрема, за допомогою українських безпілотників R18 було вражено та знищено ворожу техніку на понад $130 млн.

«Зараз на базі Центру щоденно здійснюється збір та обробка інформації про противника з різних джерел, яка потім надходить до різних підрозділів сил безпеки та оборони. Зазначимо, що «Аероразведка» – це об’єднання волонтерів і волонтерів, яке у 2020 році вже було сформоване як громадська організація», – додали в ОВА.

До Центру увійшли місцеві миколаївці, які з перших днів війни займалися волонтерством, допомагали Військам та Збройним Силам України своїми безпілотниками. Один із них – житель Корабельного району, для якого війна почалася не 24 лютого, а у 2014 році:

«Я керівник БПЛА, в мої обов’язки входить контроль за небом, забезпечення повітряної розвідки зон, нанесення ударів по ворогу. Моє 24 лютого почалося з ранкових вибухів, неподалік від мене якраз Кульбакіно – аеропорт. І ми з дружиною прокинулися від того, що були вибухи … Я просто пережив 14-й рік, я жив у Донецьку, коли захопили аеропорт, тому я знав, що відбувається … У перший день було незрозуміло, були вибухи – було зрозуміло, чого не вчить. На третій день війни (у мене є група миколаївських пілотів-безпілотників) ми вирішили зібратися з хлопцями, щоб поговорити про допомогу нашим ЗСУ. Тоді, а зараз це смішно звучить, але казали: мітки на даху – вони там літають і т. д. І ми хотіли допомогти. Ми зібралися і сказали, що можемо керувати дронами, дивитися, допомагати, знаходити, знищувати. Тоді я пішов у ТРО і сказав: я можу допомогти, розстріляти ворога там, де він є, щоб якось вразити його подалі від нашої землі. Через деякий час я пішов у військкомат, організували екіпаж льотчиків, зараз вони мертві – загинули. Але ми з ними дуже довго співпрацювали до квітня».

Незважаючи на втрати, волонтер зі своєю командою та однодумцями не зупинився на досягнутому.

«Тоді, ще до екіпажу, я приєднався, знайшов контакти Марченка, ми з ним погоджувалися, він сказав: що ми будемо його «очами небесними». Він сказав, щоб бригада приїхала – допомогти, дізнатися, які є завдання для розвідки і т. д. Але все-таки ми цивільні і, мабуть, з нами були якісь люди похилого віку, ми не розуміли, що і як робити. Головна мета була, щоб у нас був екіпаж: було багато людей, пілотів, і щоб нам була забезпечена машина, люди, які б охороняли. Весь південний напрямок тільки на Херсон від Посад-Покровського до Олександрівки – це був мій напрямок. Я міг пройти повз нього із заплющеними очима і дивитися. Потім сталося так, що я почав розбиратися більш детально … », – розповів молодий чоловік.

Під час надання допомоги Збройним Силам України були й дуже небезпечні моменти, але це теж не завадило нам продовжувати координувати Збройні Сили України проти ворога:

«Коли ми були в Балабанівці, я спочатку потрапив під обстріл, було дуже страшно, а потім через деякий час туди залетів літак і зруйнував ці будинки. Я зрозумів, що вони нас якось бачать. Тоді він зацікавився системою розвідки і почав знаходити людей. Потім деякі служби самі мене знайшли, і ми почали узгоджуватись. Поки я почав все це організовувати тут, у місті, хлопці були мертві. Було важко, але ми не здалися, почали з хлопцями розвиватися далі, тому що у нас спільна ідея – все скоординувати в одному місці, щоб надавати екіпажі за запитом. Ми спілкувалися з військовими, об’єднувалися, робили різні речі. Хочу сказати, коли вони (окупанти) під’їжджали до Кульбакіного, під’їжджали до Балабанівки, їздили по каналах, ми все це бачили. Ми доторкнулися до мистецтва, ми вже передавали безпосередньо, вже створені певні групи. І передав їм всю інформацію. А вони вже хто міг потренуватися, хто не міг не потренуватися. Це оголило бойовий дух, коли вони (окупанти) горіли, коли там все було зруйновано – це було цікаво».

Через деякий час з юнаком зв’язалися організатори Центру, з цього моменту волонтери стали командою «Аероразведка»:

«Через деякий час виявилося, що мене запросили на співбесіду, просто там був Ярослав Гончар, Інна. І ми поговорили. Вони просто розповіли ідею, яку хочуть тут запровадити, і вона повністю збігалася з нашою метою – скоординувати. Але ми не мали стільки коштів, скільки пропонували. Всіх хлопців, які зі мною працювали, пілотів, я їх теж сюди додав, це моя команда перевірена, я знаю, що вони не здадуться і підуть тільки вперед».