Військовий щоденник 04 березня 2022 року
Який там день сьогодні? Середа? П’ятниця? Неділя? Яка різниця.
Кожного божого дня знаходиться, що доробити в укріпленні будинку. Тут в дальній кімнаті недоклеїне вікно, тут з дивану треба дістати додаткові пледи для світло маскування. Та й тривожна валізка якось не так зібрана. Вже не пам’ятаєш, де що у тебе лежить.
Вчора зробила маску на обличчя. Я і в мирний час їх практично на роблю, а тут прям поставила собі задачу – давай. І зробила. Правда замість того, як пишуть в інструкції – ляжте на спину і розслабтесь на 20 хвилин, подавала мамі книжки для чергового вікна. Витащили майже все з полиць. Нарешті шафи можна вимити зсередини ,(коли б ще, ахах – автозаміна пропонує слово аху-ть).
А ще ноги поголила. Хрін зна нащо. Просто якийсь мирний ритуал. А ще розвела нове добриво (отримала 25 лютого, встигла) і полила кімнатні квіти.
Вчора мама о пів на восьму каже:
- Я б вже і спати лягла, проте рано.
- Ти хочеш спать? Можеш спать? Іди спи. – погнала її я.
Такі у нас зараз правила.
В цілковитій темряві, коли заклеєні навіть вогники на вимикачах, ти раптом розумієш, що погано орієнтуєшся у власному будинку. Ні, ти, знаєш де яка кімната, де що стоїть але воно раптом виявляється ближче чи далі, ніж ти уявляв. Нові задачі для мозку.
Мама, моя непробивна (хотіла написати “куленепробивна” і не стала) почала “сипатись” від напруги і втоми. Але все одно те покоління міцніше. Гоню її відпочивати, лежати і вимикати радіо частіше.
Сама вже стала вимикати інтернет і зменшила час моніторингу новин. Я на інформаційно-комунікаційних фронті, мені потрібна моя голова.
Взагалі зараз багато що в лексиці відсіюєш. Так, наприклад, вирішила поїсти і автоматично сказала: ” А то вдруг война, а я уставший”. І як почала реготати. Не від радості, звісно.
Чи телефоную сестрі: - Як там діти, мої осяяні племінники?
- Та нічого, окопалися в своїх кімнатах, бісяться.
- Знаєш, а вираз “окопалися в кімнатах”, зважаючи на обставини звучить якось…
Зареготали. Звісно ж, не від радості.
Вознесенськ. Колись там жила близька мамина подруга, дуже хороша кравчиня. Кілька років тому вона померла від хвороби. А зараз я думаю, може і краще, що вона того не бачить, та й мама хоч за неї не хвилюються.
Інша її подруга, місцева, перед війною попросила маму підшити штані. Штані явно не останні, не теплі, парадно-вихідні. З початку війни жодного разу не поцікавилася, як ми тут. Зате перше, що спитала при нагоді – “а ти штані не принесла”?
Дякуючи своїй подрузі в Варварівці, розжилася ще трійкою кілограмів котячого корму. Для моїх чотирьох хвостів то небагато, але краще, ніж нічого. Настя провернула операцію – виїди за міст і повернусь назад. Мій герой.
Бляха ну скільки можна, ми у них бтр відбиває, відбиваєм, відбиваєм, а вони їх пруть і пруть. Наче у нас тут пункт прийому металобрухту. Коли ви вже ся вспокоїте.
А влаштувати стрілянину по електростанції в Енергодарі… І влаштувати пожежу. Нє, ну молодці. Уклін вам, падли. Так, кілька хвилин тому пожежа була ліквідована, але остаточно ясно, що це дійсно орки… у них немає нічого ані в голові, ані в серці.
Вчора змусила себе вийти на город і пройтися по кожній квіточці. Думаю, добре, що я встигла хоч якось обрізати троянди до того, як все почалося. Скоріше б тепло. Мабуть, нам всім на роду написано через це пройти. Мабуть мені для того, щоб записати.
Українці – найкращі і найсильніші. Вірю в Україну і ЗСУ!
Миколаїв. Україна. Назавжди.
04 березня 2022 року.
*
До речі, таки зробила телеграм канал, куди скинула всі мемасики про цю війну. Бо гумор то теж зброя, та і жодного не хочу видаляти з телефону. Посилання покладу в коментарях.
*
Любі наші і закордонні ЗМІ, якщо ви вважаєте, що ці мої тексти стануть вам в нагоді, можете використовувати з дорогою душею, звичайно, із вказанням авторства і, якщо дозволяє формат, активного посилання. Для мене то буде честь.
*
Мене також можна читати в Телеграмі, я там Contra spem spero. Посилання покладу в коментарях.
