На початку ХХ століття кінематограф, театр, цирк були улюбленими розвагами для багатьох жителів Миколаєва. Німий екран пропонував публіці всілякі гостросюжетні кінострічки. Так, у кінотеатрі “Олімп” на Соборній йшла “Кривава маска”, тут демонструвався фільм “Таємниця жовтої кімнати”. У театрі “Ілюзіон” (на перетині Соборної та Спаської) можна було подивитися кінострічку “Чорна графиня”. Фільми за участю Віри Холодної “Мовчи, сум, мовчи!” та інші.
Прикажчики, куховарки, робітники та інший простий люд, дивлячись на екран, милувалися сценами з великосвітського життя, драматичними колізіями фатального кохання, авантюрними пригодами … А після сеансу треба було повертатися до прозових буднів у яких не було ніякої екзотики. Тому так хотілося хоч частинку кінематографічного життя перенести у сучасність. Це призводило до різних безглуздостей.
Так, слюсар Іван вважав за краще називати себе Едуардом, інший пролетар, купивши на барахолці старий циліндр, в години дозвілля одягав його і сидів у себе на Далекій Слобідці, зображуючи важливу персону. А покоївки, куховарки випрошували у господарок старі зіпсовані міллю сукні, капелюхи, корсети, виряджалися як на маскарад, і в такому вигляді ходили Соборною. Одна з них вивчила кілька слів французькою і періодично вживала їх у розмові. Ніхто не міг її зрозуміти, і тому вважали, що це якісь… лайки. ВЕЧІРНИЙ МИКОЛАЇВ, 2 липня, 2009р.
