Під час війни люди з різних сфер діяльності залишають свої основні місця роботи для того, щоб допомагати нужденним. Буває так, що волонтерська діяльність об’єднує людей, які до війни навіть не уявлятимуть, що працюватимуть разом. Так сталося й у команді Гуманітарного штабу Миколаївщини (БФ Світлі справи).
Частиною великої команди Гумштабу став Володимир. До березня цього року у нього не було житла, придатного для проживання, а водночас, як зізнається сам, – сенсу прокидатися вранці.
У минулому чоловік багато років працював на заводах у Снігурівці та Миколаєві. Зокрема, тривалий час був електрозварником на підприємствах Океан та Екватор. Потім працював на овочевому ринку. Деякі сімейні обставини залишили чоловіка надворі. Коли почалася війна, він вирішив піти волонтерити.
– Рішення прийшло само собою. Не сидіти ж на вулиці, ходити жебракувати. Я ніколи такого не робив і не хочу,
– розповідає Володимир.
Він запропонував свою допомогу з урахуванням Гумштаба. Так він став частиною великої команди. Тепер щодня чоловік розвантажує машини із гуманітарною допомогою. Говорить: роботи достатньо, але приносить це винятково радість.
– У мене з’явився певний стимул. Раніше я плив за течією, а зараз маю інші думки, бачення інше. Я поки що нічого не планую, адже ніхто не знає, коли скінчиться війна. Але поки що працюватиме Штаб, я буду тут із командою. Я допомагаю розвантажувати все, у мене є навіть бейджик «волонтер-вантажник». Я встаю вранці, і в мене перша думка «От швидше прийти сюди». Ось чесно, не лукавлю,
– зізнається Володимир.
Усього за кілька тижнів життя Володимира кардинально змінилося. У Штабі він знайшов як новий сенс життя, а й нових друзів. З ними він зустрів свій 61 день народження.
— У мене ніколи такого не було, і таких друзів також. Мені дуже приємно, що тут хороша думка про мене. Я тут у всіх на очах, ні з ким не конфліктую. Я взагалі не конфліктна людина. Просто спокійно працюю, і це життя так було. Завжди мене щось турбувало, все в мене було всередині, бо не було з ким поговорити,
— розповідає чоловік.
Керівництво Штабу у співпраці з місцевою владою сприяло поселенню чоловіка до гуртожитку. Тепер йому є де жити і заради чого. Так, Володимир зізнається: навіть міг уявити, що війна принесе у його життя більше добра, ніж мирний час.
— Коли почалася війна, всі були приголомшені цією новиною. Тому зараз розмови лише про те, щоб настав світ. Я дуже співчуваю тим людям, які залишилися без даху над головою. Без того, що вони наживали роками. Адже я розумію, що це таке…
